ВИСОЧЕ́НЬКИЙ, а, е. Досить високий. Знайшли глечик, височенький собі, повен грошей (Вовчок, І, 1955, 86); З-за кущів уявилась височенька, але тонка Дарчина постать (Л. Укр., III, 1952, 660).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 496.