ВИСТИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛАТИ, стелю, стелеш, док., перех. Те саме, що вистеля́ти. — Вимощу.., — хвалився він, вибиваючи та вимощуючи, щоб не було ні згористо, ні з ямами. Вимостивши [солому], він стрибнув з воза і почав вистилати рядном, що винесла Оришка (Мирний, III, 1954, 317); — Приліг би ти, синку, відпочив трохи.. — І вже на полу вистилає (Збан., Єдина, 1959, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 501.