ВИСТО́ЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́СТОЯТИСЯ, оїться, док. 1. Стоячи, відпочивати; довго стояти (про коней, овець і т. ін.). Вівці, вистоявшись за день, ідуть швидко (Сл. Гр.); Він правив кіньми.. баскими, вороними, що вистоялися в хазяйській стайні без роботи і тепер зміями рвалися з упряжі (Речм., Весн. грози, 1961, 52).
2. рідко. Внаслідок перебування в нерухомому стані виділяти з себе осад; очищатися (про рідину).
3. Набувати кращих якостей внаслідок тривалого стояння, витримування в певних умовах. Палило сонце, копи вистоювались, мотався люд по стерні, возили снопи, скиртували (Горд., II, 1959, 146); — Постав же на піч [цід], хай вистоїться (Мирний, III, 1954, 251); Трава на луках понад Здвижем вистоялася вже, а жита по той бік битого шляху вже половіють (Смолич, Мир.., 1958, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 501.