ВИСІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СІСТИ, сяду, сядеш, док. Сходити на землю, залишаючи віз, вагон, судно і т. ін. З трамвая він висідав з усміхом на обличчі (Загреб., Спека, 1961, 73); Краще всього висідати [для полювання] на якійсь невеличкій залізничній станції, серед дрімучого, безкрайого лісу (Вишня, II, 1956, 188); Висідаючи на берег, Сагайдачний залишив про всяк випадок тридцять байдаків охороняти порожні чайки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 110); Але лише висіла [дочка] з того воза, та й не знати, де подівся той віз (Укр.. казки, легенди.., 1957, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 485.