ВИТОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТОЛОЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Пригинати, надломлювати трав’янисті рослини, пошкоджувати посіви, городину, траву і т. ін., ходячи, їздячи, пасучись по них тощо. До косаря прямо травою, витолочуючи її, під’їжджає економ (Стельмах, Хліб.., 1959, 537); — Одарко! — гукнув він в пекарню. — Хто це витолочив квітки? (Н.-Лев., II, 1956, 59); Іде і кляне свою невістку, що витолочила в неї траву (Вишня, І, 1956, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 514.