ВИТРУ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ТРУЇТИ, ую, уїш, док., перех. 1. Винищувати всіх або багатьох отруйними речовинами.
2. перен. Знищувати що-небудь дощенту. У своєму творі ["Бур’ян"] А. Головко ставив завдання бичувати пороки, хиби.., витруювати з життя все прогниле, що гальмує рух вперед (Укр. літ., 10, 1957, 85); — Та як ті писарі, то вони здається і душу і серце у себе прописали, витруїли, — своє співає Настя. — Уже де тілько писар — то так і стережися як огню (Мирний, IV, 1955, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 520.