Що oзначає слово - "витягатися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВИТЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ВИТЯ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ТЯГТИСЯ і ВИ́ТЯГНУТИСЯ, гнуся, гнешся; мин. ч. ви́тягся, лася, лося і ви́тягнувся, лося; док. 1. Розтягатися в довжину, довшати. Від струсу у лампах то витягувалися, то притухали вогненні язики (Кучер, Прощай.., 1957, 323); За той місяць він міцно похудів, очі запали в голову, і уста ще дужче витягнулися та поблідли (Фр., II, 1950, 181); // Розміщатися низкою в одну або кілька ліній. Татари злазили вгору добре відомою їм стежкою, витягшись у лінію як колонка мандруючих мурах (Коцюб., І, 1955, 399); Вийшовши на галяву, за якою далі починався поріділий ліс і чисте поле, взвод на ходу витягнувся довгим ключем (Кач., Вибр., 1953, 377); // розм. Виростати, ставати вищим. За цю зиму парубок якось витягнувся, став спокійнішим і по ночах не кликав тата (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 269); Подивився [Гішка] з жалем на дівчаток, що за останні роки витягнулись, як бадилинки (Скл., Карпати, II, 1954, 113); // перев. док. Видовжитися, схуднувши (звичайно про обличчя). Він виріс, лице якось витяглось і загострилося (Мик., II, 1957, 339); За дні штурму Черниш помітно схуд, і його смугляве хлоп’яче обличчя ще більше витяглося (Гончар, І, 1954, 57).

Обли́ччя витяга́ється (витя́гується, ви́тяглося, ви́тягнулося) — про вираз здивування, розгубленості, страху і т. ін. Губанов натяг на носа величезні чорні окуляри і став читати. Мірою того, як він переходив від рядка до рядка, обличчя його похмурніло, витягалось (Собко, Справа.., 1959, 158); Відчув, як витягнулося від подиву моє обличчя (Збан., Малин. дзвін, 1958, 402).

2. Випрямляти, вирівнювати своє тіло. А інший [хлопець].. Пряменько витягнувсь та й скочив через тин (Греб., І, 1957, 80); Першим отямився Остап. Він хижо витягся над гривою коня і вітром полетів навздогін (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32); Лисиця підняла вгору гостру морду, вся витяглась, немов пожадливо нюхала повітря (Донч., IV, 1957, 375); // Ставати дуже прямо, рівно; виструнчуватися. Як хто поважно виступав та згорда дивився, то він [швейцар], як та верства, витягався (Мирний, III, 1954, 256); Командир взводу враз витягся струнко (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 35); // Лягати, випрямивши ноги. — Мати буде завжди матір’ю, — кинув згодом Михайло, витягаючись на лаві (Досв., Вибр., 1959, 42); Якось під час перепочинку, витягшись горілиць край шляху, задрімав Данько (Гончар, Таврія.., 1957, 22); // рідко. Те саме, що потяга́тися. В сінях кашляє Ясько, потім входить заспаний, лінивий, часто витягається, позіхає (Ірчан, І, 1958, 78).

Витяга́тися (витя́гуватися, ви́тягтися, ви́тягнутися) в стру́нку (в струну́) — дуже випрямлятися, вирівнюватися (перед старшим, віддаючи честь, у швидкому русі і т. ін.). Батько витягся в струнку, оддавав комусь честь, а його біла у рукавичці рука з зігнутим ліктем немов тремтіла (Коцюб., II, 1955, 377); Коні в струну витягалися і неслися, втікаючи від того загрозливого грому (Ле, Наливайко, 1957, 396).

3. тільки док., перен., розм. Умерти, здохнути. Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка, Він києм бух — і витяглась зміюка (Гл., Вибр., 1957, 193).

4. Тягнучись, висмикуватися з чого-небудь. Перебираючи дротами, нагадала собі, коли ще маленькою дитиною вчилася цієї штуки від своєї старшої сестри. Як незручно плутались тоді пальці, зачіпали дроти, витягалася нитка, що її придержувала вчителька (Кобр., Вибр., 1954, 3); // Виставлятися із-за чого-небудь, витикатися, випинатися вперед. Із-за темного дуба то калинова вітка витягнеться й червоний китяг ягід горить, як жар, то колюча гайова рожа покаже дрібні листочки й пахучу квіточку (Вовчок, І, 1955, 100); Незграбна Селенова постать прикипіла до сідла, голова витяглась уперед (Сміл., Зустрічі, 1936, 203).

5. тільки недок. Пас. до витяга́ти 1, 3-7. Витягалось найкраще лудінє [одяг], нові крашениці, писані кептарі, череси (Коцюб., II, 1955, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 523.