ВИ́ХВАТКА, и, ж. Несподіваний різкий виступ, недоброзичлива або ворожа дія проти кого-небудь. Не відчувала [Любов Прохорівна] себе якось зачепленою тими вихватками злого Преображенського (Ле, Міжгір’я, 1953, 419); Ризикуючи наразитися на якусь вихватку, він повернувся обличчям до гостей і мовчки став перед ними (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 19); У полку тоді було 15 комуністів, і Щорс вміло розставив їх у всіх підрозділах, щоб вони організовували червоноармійців, розбивали вихватки ворогів (Скл., Легенд. начдив, 1957, 46); // Вчинок, що виходить за межі узвичаєних норм поведінки. І все ж… Не було ні одної хуліганської вихватки Жолудя, над якою не витав би дух Сашки Інтелігента (Мик., II, 1957, 477); // Жарт, вигадка. І Майбородиха, і Галецька трошки якось повеселішали од тієї дурненької вихватки й розбалакались (Н.-Лев., IV, 1956, 304); Рідкодуб і Карась разом з усіма реготали з вихватки хитрого Христича… (Кир., Вибр., 1960, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 525.