ВИ́ХОВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. вихо́вувати1, ви́ховати1. Добре, що хоч довелося Вам з сім’єю укупі проживати: це задля виховання дітвори найголовніша потреба (Мирний, V, 1955, 403); Радянське суспільство досягло великих успіхів у соціалістичному вихованні мас, у формуванні активних будівників соціалізму (Програма КПРС, 1961, 101); Він [Саїд Алі] має не тільки розум, відточений життям, партійним вихованням, він має силу волі, щоб вчасно виправити легковажну поведінку (Ле, Міжгір’я, 1953, 17).
2. Сукупність знань, культурних навиків, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання. — Ну, то вона [Зоня], можна сказати, ..має досконале виховання (Л. Укр., III, 1952, 646); Данко не забуває про своє добре виховання навіть в цьому перехресному вогні Дарчиних питань (Вільде, Повнол. діти, 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 529.