ВИЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЦВІСТИ, іту, ітеш, док. 1. тільки 3 ос. Втрачаючи попереднє забарвлення, набувати невиразного, нерівного кольору; линяти. Чорнило вицвітає від часу, повітря і сонця (Скл., Орл. крила, 1948, 42); Вона бачила, що сорочка й шаровари в його приношені, з латками, що червоний пояс вицвів, прибілів (Вовчок, Вибр., 1946, 162); Очі, що були колись схожі на сизувато-синій тернослив, втратили свою голубизну, вицвіли (Цюпа, Назустріч.., 1958, 279).
2. перен. Ставати змарнілим, зблідлим, зів’ялим.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 535.