ВИ́ЧАХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ви́чахти 1. Підручний брав хороші проби [сталі], лопатою підбиваючи на плитці коржі — вичахлі сплески сталі (Рудь, Гомін.., 1959, 78); Хижувато згорбившись, сидить [солдат] на ще не вичахлім після бігу коні (Гончар, Таврія.., 1957, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 537.