ВИ́ШИТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́шити 1. Пішла Маруся у кімнату і винесла на дерев’яній тарілочці два рушники довгих та мудро вишитих (Кв.-Осн., II, 1956, 71); — Закури, браток, тут можна, — озвався П’ятниця і подав Вихору оксамитовий, вишитий бісером, кисет (Кучер, Чорноморці, 1956, 346).
2. прикм. Оздоблений вишивкою. Батько мовчки розглядав на собі вишиту сорочку (Донч., IV, 1957, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 541.