ВИШКРЯ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШКРЯБАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Шкрябаючи, знімати, зчищати що-небудь. Вишкрябує [Федя] великим важким ножем масні плями на столі; миє шваброю підлогу (Ткач, Жди.., 1959, 39); — Та-ак… — бурмоче Гутман, старанно вишкрябуючи шматки присохлої до підлоги глини (Кол., На фронті.., 1959, 43); Ножами вишкрябують хлопці грунт з-під скель. Роблять глибокі діри (Трубл., І, 1955, 188); // Шкрябаючи, робити подряпини, якісь знаки на чому-небудь; // перен. Вибирати, виймати все (звичайно про залишки). Один [селянин] бідкається, що хліба обмаль; другий плачеться, що вже нестає, третій стогне — і посліднє з засіка вишкрябав… (Мирний, IV, 1955. 249).
2. перен. Діставати, знаходити з труднощами. З інших районів вишкрябав кількох викладачів загальноосвітніх дисциплін (Мик., II, 1957, 545); — Де ж ти її [жінку] вишкрябав отаку? — поцікавився.. староста (Збан., Єдина, 1959, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 543.