ВИШКІРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і ВИШКІ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ШКІРИТИСЯ, рюся, ришся, док., розм. 1. про що. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби). Он, ввижається йому, немовби з хащів висувається вовча морда.. Здоровенні два ряди зубів вишкірились на нього, близяться, ось-ось дістануть йому до горла (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 91); * Образно. Тріскаючи, вишкірились червоні ребра крокв (Гончар, І, 1954, 259).
2. про кого. Розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби. Іван вишкірився до Максима, блиснувши з-під вусів разками зубів (Смолич, Мир.., 1958, 40); Прикажчик не зрозумів, вишкірився, бо зухвалий тон малюка вразив його (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 60); // до кого, на кого і без додатка, перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість. Коли санітар підійшов до Альоші, щоб одвести в палату, він раптом вишкірився до лікаря: — Не піду! Там страшно… (Мик., II, 1957, 228); — Дурне ви говорите! — вишкірився лакуза на неї. — Де це видано, щоб я.. збрехав? (Стельмах, Хліб.., 1959, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 542.