ВИ́ЩИР, у, ч., рідко. Загальний вигляд рота, пащі з розсунутими губами і відкритими зубами. * У порівн. Але Сафар усміхнувся, вищиривши свої рідкі зуби, і важко було сказати, що гірше: ця усмішка, ніби вищир хижака, чи все те, що діялося в таборі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 547.