ВИ́ЯРОК, рка, ч. Невеликий яр з пологими схилами. Опівночі у виярок, обжитий мінометниками, гунули важкі танки (Гончар, І, 1954, 369); Коли сонце повернуло знову на захід, Галя помітила збоку, в неглибокому виярку, село (Збан., Між.. людьми, 1955, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 548.