ВКАРБО́ВУВАТИСЯ (УКАРБО́ВУВАТИСЯ), ується, недок., ВКАРБУВА́ТИСЯ (УКАРБУВА́ТИСЯ), у́ється, док. 1. перен. Міцно закріплюватися в пам’яті, душі тощо. Вони [слова тужливої скарги — обіцянки закоханого] вкарбовуються в збентежену Лесину душу (Хижняк, Невгамовна, 1961, 189); То правда, мій друже, є таке, що його не забути, воно назавжди вкарбувалося в нашій пам’яті (Збан., Незабутнє, 1953, 12).
2. тільки недок. Пас. до вкарбо́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.