Що oзначає слово - "вкидати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВКИДА́ТИ (УКИДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВКИ́НУТИ (УКИ́НУТИ), ну, неш, док., перех. 1. Кидати в середину чого-небудь. У великому довгому покої лежала висока купа кукурудзи, коло якої двоє робітників вибирали більші качани й вкидали до другого, меншого покою (Кобр., Вибр., 1954, 121); — Підіть, дівчата, та вкиньте цьому паничеві в віз оці гарбузи,.. — сказала Онися (Н.-Лев., III, 1956, 25); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (Гур., Життя.., 1954, 105); // Насипати, наливати що-небудь у посудину. Горпина.. укинула у миску борщу, подала старому (Мирний, І, 1954. 223); Гнат — то води вкине у діжку, то дров унесе до хати, то так у чому допоможе Насті (Коцюб., І, 1955. 71).

Вки́нути в рот що — з’їсти або випити що-небудь. Кайдаш устав, приказав до чарки кілька слів і швидко вкинув у рот горілку (Н.-Лев., II, 1956, 280); І працювала ж, не розгинаючись — бо п’ятеро ж у неї, і всім давай, і всім треба настачити — тому штанці, ..а найперше, щоб усім було що в рот укинути (Речм., Весн. грози, 1961, 45); Вки́нути ге́дзика (ѓедзя) див. ге́дзик; Вки́нути собі́ в го́лову — те саме, що Вби́ти собі́ в го́лову (див. вбива́ти).

2. Кидати, поміщати, віддавати когось куди-небудь проти його волі. — Ну ж бо! — спиняла вона дитину.., — не пустуй, бо занесу зараз у яр, вкину до розбійників… (Вовчок, I, 1955, 323); — Думаєш, обдуриш? Продаси нас у неволю, в панські пазурі вкинеш? Ні, братику: не піддамося! (Тулуб. Людолови, І, 1957, 436); // Саджати до тюрми; ув’язнювати. А сильні, чуючи загин. Удвоє батоги сплітали, — І в плісняву холодних стін Голодних в’язнів укидали (Рильський, Поеми, 1957, 40); [Олеся:] Хто кинувся обороняти своє добро, того велено було у кайдани забити та в куну [до в’язниці] вкинути (Кроп., II, 1958, 299).

3. розм. Додавати що-небудь до чогось. —Мені здається, якби ще сюди [в шитво] вкинути синього, а сюди зеленого, то тоді б саме добре було… (Мирний, II, 1954, 250); // Уставляти в чию-небудь розмову свої слова, зауваження. І тільки [Храпков] вкидав одне слово зацікавлення, як ті обидва вмикалися, ніби й увесь час вони втрьох сперечаються на ту ж тему (Ле, Міжгір’я, 1953, 480); — В Чолбасах, кажуть, знову якась комісія з’явилася, — вкинув Валерик насмішливо (Гончар, Таврія.., 1957, 79).

4. у що, безос. Раптово викликати певний стан. Дуже імовірно, що вона.. не хоче після відмови., бодай випадково, зустрічатися з ним. І це вкидало Павла у відчай (Головко, II, 1957, 490); Василя усього аж у жар укинуло. Це ж йому і просвітку не буде (Мирний, IV, 1955, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.