ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм. Те саме, що вре́шті; нарешті. Вона довго обмовлялась, та вкінці і згодилась (Стор., І, 1957, 362); Вкінці з настанням сумерку все було готове (Фр., V, 1951, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 696.