ВОГНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., поет. 1. Бути як вогонь; горіти. І вже у Василька душа вогніла, як-то він буде в службі у Струка (Турч., Зорі.., 1950, 195).
2. Яскраво відсвічувати; палати. Прапори вогніють над перонами. День шляхи промінням устеля (Мур., Слово.., 1949, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 715.