ВОЗОВИ́ЦЯ, і, ж. 1. Вивезення хліба з поля після жнив, а також період, коли це робиться. Тільки ж під кінець серпня жнива минули і возовиця кінчилась (Свидн., Люборацькі, 1955, 38); Був час возовиці, і в повітрі пахло пилом та снопами (Трубл., III, 1956, 186).
2. чого. Те саме, що возі́ння. Третього дня вся бригада вже закінчувала снігозатримування і возовицю криги (Кучер, Вогник, 1952, 60); Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 725.