ВОЛЕЛЮ́БНИЙ, а, е. Який любить волю, прагне до волі, незалежності. Велетенські Франкові діла На дорогу в незгасне світання Волелюбна вітчизна взяла (Рильський, Троянди.., 1957, 62); Волелюбний український народ піднявся, як один, на бій з фашизмом (Кори., Разом із життям, 1950, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 726.