ВОЛОДАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. Маючи повну владу, керувати державою, краєм і т. ін. Ось вигнанець повертається до міста, яке повалило його владу; він повертається на те, щоб володарювати (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 398); // Підпорядкувавши своїй волі, розпоряджатися ким-, чим-небудь. Думалося Когутові, що.. буде він володарювати довіку. Аж воно не так вийшло (Цюпа, Назустріч.., 1958, 405); Колись тут жив куркуль Обруч. А зараз володарює Карпо (Тют., Вир, 1964, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 728.