ВОЛОДІ́ЛЕЦЬ, льця, ч., рідко. Те саме, що вла́сник 1; володар (у 1 знач.), господар. І мала [скрипка] собі володільців багато, Аж поки той час не настав, Що взяв її юнак у руки (Щог., Поезії, 1958, 345); // Той, хто має що-небудь у своєму розпорядженні. Усе мистецтво політика в тому й полягає, щоб знайти і міцно-міцно вчепитися за таку саме ланочку, .. яка найбільше гарантує володільцеві ланочки володіння всім ланцюгом (Ленін, 5, 1948, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 728.