ВО́РВАНЬ, і, ж., заст. Жир, який добувають з морських тварин (китів, тюленів і т. ін.) та риб. Насилу добрався він, лавіруючи між кригою, до Югорського Шару, де взяв ворвань та рибу (Видатні вітч. географи.., 1954, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 737.