ВОРИ́НА, и, ж. 1. Зрубаний тонкий довгий стовбур дерева, який використовують для огорожі; жердина. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу, та рівну (Сл. Гр.).
2. рідко. Загорожа з таких жердин. З дитячою безпосередністю Мелашка підбігла до ворини, немов аж завмерла, провівши палким поглядом вершника (Ле, Наливайко, 1957, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 737.