ВОРОЖДА́, и, ж., поет., рідко. Те саме, що ворожне́ча. Прийде день великої відради: Чоловіцтво, змучене украй, Ворожду закине братства ради (Граб., І, 1959, 120); [Хорілуна:] Тигри навколо снують. Лагідно муркають: Тут ворожди нема. Тільки любов сама (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 460).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.