ВОРО́ЖО, рідко. Присл. до воро́жий 1. Тисячі лиць ворожо насторожились на патера, тисячі очей стрілами впились в нього (Фр., II, 1950, 165); Вони обоє переглянулись гостро, ворожо (Л. Укр., III, 1952, 702).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 740.