ВОРОНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до воронува́ти; // у знач. прикм. На тлі воронованої сталі видніється зображення якогось знака (Гончар, Таврія.., 1957, 664).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.