ВОСКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до воскува́ти; // у знач. прикм. Гладка воскована підлога, мальовані стіни.. — ось що передусім насувалося оку (Фр., VIII, 1952, 328); Барвистими плямами падало світло крізь кольорові шибки на восковану долівку і лави (Тулуб, Людолови, II, 1957, 450).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 743.