ВПЕРЕ́Д (УПЕРЕ́Д), присл. 1. У напрямі поступального руху; протилежне назад. Мокрина сіла.., вхопила весло.. і посунула вперед свого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239); Дерево під стопою ломилося.., бризкало до пояса з-під мохової купини, а Юрчик ішов вперед з дорогоцінною своєю ношею, не зупиняючися (Хотк., II, 1966, 277); Кіннота помчала вперед (Гончар, Таврія.., 1957, 416); // У напрямі перед собою (звичайно про частини людського тіла). Тогді [тоді] ну війська муштрувати. Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати (Котл., І, 1952, 190); Людина, перехилившись корпусом уперед, протискалась крізь дужий вітер з дощем (Досв., Вибр., 1959, 164); // У напрямі дальшого розвитку. Моя батьківщина не знає "назад"! Вперед її кроки (Рильський, Урожай, 1950, 24).
◊ Диви́тися (подиви́тися) впере́д — дивитися в майбутнє. Особливо в останній місяць воно [серце] розвинуло свою "діяльність" і мимохіть дивишся назад вже, а не вперед (Коцюб., III, 1956, 381);
Крок впере́д див. крок; Ні наза́д ні впере́д див.наза́д.
2. рідко. Те саме, що напере́д. Ястшембський пустив її [Василину], ще й заплатив вперед усі гроші за рік (Н.-Лев., II, 1956, 74); Дівчата й хлопці сидять прищухлі, кожному з них, певне, хочеться в цю мить зазирнути вперед у своє прийдешнє, побачити, який він, буде, той їхній океан? Чи синій, осяяний сонцем, чи чорний, як ніч, океан горя, війни, мовчазних радіоактивних пустель? (Гончар, Тронка, 1963, 155).
3. розм., рідко. У майбутньому. — Старайся і уперед; що замітиш, що почуєш, зараз мені сказуй! (Кв.-Осн., II, 1956, 407); — Ви не горюйте! Як знати, що.. буде, випаде уперед! (Вовчок, І, 1955, 318).
4. розм., рідко. Перед тим; раніше, спочатку. Мої руки тремтять ще дужче, як уперед (Фр., IV, 1950, 350); [Річард:] Я бачу, тут в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багаття… (Л. Укр., III, 1952, 43).
5. у знач. прийм., з род. в. особ. і зворотного займ., заст. Перед кимсь; поперед. Вже білий світ носився понад землею; надумалось сонце вставати й послало вперед себе аж два червоні стовпи (Мирний, IV, 1955, 304).
6. у знач. виг. Уживається як наказ, спонукання рухатися в напрямі перед собою. Он там на полянці як крикне Котовський: Славні орли! Уперед! За Республіку Рад! (Тич., І, 1957, 264); — Вперед, Гаркуша, — сказав Устим, перший вистрибнув з окопу й побіг (Кучер, Чорноморці, 1956, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 748.