ВПЛУ́ТУВАТИ (УПЛУ́ТУВАТИ), ую, уєш, недок., ВПЛУ́ТАТИ (УПЛУ́ТАТИ), аю, аєш, док., перех. 1. Увивати, вставляти щось у що-небудь, плутаючи, переплітаючи. Оленка встигла одержати в подарунок від Шури маленьку блакитну стрічечку і тепер заклопотано вплутувала її в свої розкуйовджені після ночі непідрізані кіски (М. Ол., Леся, 1960, 52); // Устромляти руку, кігті і т. ін. у волосся, вовну тощо. Дивлюсь — воно [вороненя] угору полетіло Да й пуць на шию барану І, кігті вплутавши у вовну білу, Смикнулося нести (Греб., І, 1957, 66); Закричав Євпраксєєв, уплутавши п’ятерню в шинкарську бороду… (Мирний, II, 1954, 128).
2. перен., розм. Втягати кого-небудь у якусь неприємну справу. — Докучай сама падишахові, але не вплутуй мене у свої справи (Тулуб, Людолови, II, 1957, 350); За хвилину такого може наговорити, що за п’ять рокіз потім, не відкрутишся. — Дурниця! — Про мене, нехай, нехай буде дурниця, .. тільки нас не вплутуй, — сказав Хома (Довж., I, 1958, 343); [Xрапко:] От, приміром, тебе у яке діло вплутають, то й знатимеш, як з його виплутатись (Мирний, V, 1955, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 752.