ВПРИКУ́СКУ (УПРИКУ́СКУ), присл., розм. Відкушуючи шматочок від грудки цукру та смокчучи його під час пиття чаю. — Візьміть житнього сухарика, — гукнув Арон від дверей.. — Спасибі! — відгукнувся Ласточкін. — Здорово придумано: сухарик хрумтить, і повне враження, що п’єш вприкуску! (Смолич, V, 1959, 461); Дід Хома умів чаювати. Він.. обожнював [чай] уприкуску (Збан., Малин. дзвін, 1958, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 755.