ВТОВКТИ́ 1 (УТОВКТИ́), вчу́, вче́ш, док., перех., розм. Б’ючи, товчучи, запхнути, загнати щось у середину чого-небудь. Вони [літаки] втовкли у землю те село (Перв., І, 1958, 524).
◊ Втовкти́ кому в го́лову що — часто повторюючи, пояснюючи, заставити когось зрозуміти або засвоїти що-небудь. — Ну хто їй втовк у голову, що вона має хист артистки? (Чаб., Балкан. весна, 1960, 458).
ВТОВКТИ́2 див. утовкти́1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 775.