ВТРУЧА́ТИ (УТРУЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВТРУ́ТИТИ (УТРУ́ТИТИ), втру́чу, втру́тиш, док., перех., у що і без додатка. 1. Штовхаючи кого-, що-небудь, впихати до чогось, кудись. Ой приведи до річеньки, а не втручай у воду (Сл. Гр.); Хлопчики звільна [відчинили].. двері і втрутили Гриця досередини (Фр., II, 1950, 57).
2. перен., діал. Вставляти в розмову (власне зауваження, слово тощо). Скільки раз і Йван хотів до бесіди своє слівце втрутити (Март., Тв., 1954, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 777.