ВУГЛЯ́Р, а́, ч. 1. Людина, що випалює деревне вугілля. А тут на полянці була хижа вугляра, котрий палив з дерева вугіль (Калин, Закарп. казки, 1955, 125); Лісоруби та вуглярі, солевари й мисливці, сірома й люди багатші.. поспішали на Січ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 67).
2. Те саме, що шахта́р. На старім донецькім полі гнівно бились два світи: вуглярі смаглявочолі і володарі-кати (Уп., Вірші.. 1957, 176); І швидко строчить зброя вугляра, січе і ріже поклади [вугілля] (Голов., Поезії, 1955, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.