ВУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ву́дити2. Мій знайомий чомусь нагадує рибу, тільки вуджену (Ірчан, II, 1958, 164); // у знач. прикм. Рожни крутилися над вогнем з шматками вудженого сала (Томч., Готель.., 1960, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.