ВУЗДЕ́ЧКА, и, ж. Частина збруї-ремені з вудилами та поводами, які надівають на голову коневі, щоб правити ним. Аби вуздечка, а кінь буде (Номис, 1864, № 5424); Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку (Ю. Янов., І, 1958, 613).
◊ Зна́йдеться вузде́чка на кого — можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь. [Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Мокр., П’єси, 1959, 254);
Вдяга́ти (вдягну́ти) вузде́чку на кого — приборкувати, позбавляти когось волелюбних настроїв. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко (Мал., Серце.., 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 783.