ВУ́ЙНА, и, ж., діал. 1. Тітка, сестра матері або дружина материного брата. І так вона лишилась сама. Сама. Бо хіба сина її покійної вуйни, Матфея, з другого села числити? (Коб., III, 1956, 534); Вуйни досягали його [Петрика] руками й гладили, як біле курятко, аби зі собою освоїти (Черемш., Тв., 1960, 35).
2. Про старшу віком жінку (звичайно при шанобливому звертанні). На сінокосі наздоганяє Оленку вуйна Калина Греблючка (Козл., Пов. і опов., 1949, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 785.