ВУРКІТЛИ́ВО, рідко ВУРКОТЛИ́ВО. Присл. до вуркітли́вий, вуркотли́вий. Юрко схилився на хвіртку і, переходячи на інтимний тон, заговорив вуркотливо та влесливо (Чорн., Визвол. земля, 1959, 110); Вуркітливо гудів літак.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 788.