ВУТЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до ву́тлий. Він з якоюсь лихою втіхою дививсь. Що така ще вона [Галя] вутленька, хиленька (Вовчок, І, 1955, 158); Через кілька хвилин вутленький візок уже котився по м’якій порослій травою дорозі до річки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 789.