ВІБРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до вібрува́ти; // у знач. прикм. Вібруючий голос [о. Василя].. викидав цілі стоси.. слів (Коцюб., І, 1955, 323); Біліло небо, білястим здавалось тонке вібруюче повітря (Гончар, І, 1954, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 549.