ВІДБАТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДБАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. 1. Відрізувати частину чого-небудь. Відбатував шматок хліба (Сл. Гр.); А плуг повзе повз борозну, чересло одбатувало скибу чорної пахучої землі (Головко, II, 1957, 23); * У порівн. Немов відбатували старому Процеві окраєць серця — що не дихне, то й штрикне (Ю. Янов., I, 1954, 118).
2. перен. Забирати в когось певну ділянку землі. То він оце одгороджується і одбатував у мене сажнів півтора моєї землі (Коп., Земля.., 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 553.