Що oзначає слово - "відбирати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВІДБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІБРА́ТИ, відберу́, бере́ш; мин. ч. відібра́в, бра́ла, ло; док., перех. 1. Віднімати, забирати щось насильно. Почали курей по хатах однімати, яйця одбирати (Кв.-Осн., II, 1956, 266); — Голову мені рубайте, не виноград… не відбирайте від мене хліба… (Коцюб., І, 1955, 218); Одібрали [розбійники] гроші в брата та й пустили (Вовчок, І, 1955, 359); Я відібрав у хлопців три гранати (Ю. Янов., І, 1958, 128); // Позбавляти права володіти чим-небудь, мати що-небудь. — Якби-то багатство… А то от останню землю одбирають (Мирний, II, 1954, 146); Добре запам’ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (Тулуб, Людолови, І, 1957, 30); // Брати в когось те, що належить віддачі. [Перун:] Пора нам іти податки відбирати, там уже десь люди з книжечками чекають (Фр., IX, 1952, 400); У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра вранці листоношу перед ворітьми. Відібрати листівку в нього і заховати так, щоб про неї ніхто ніколи не дізнався (Вільде, Повнол. діти, 1960, 56); // Брати що-небудь назад, забирати своє. А Антосьо і вухом не вів: підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (Свидн., Люборацькі, 1955, 127); — Пан, з людей надрав, — уверне Чіпка… — У пана своє одбери (Мирний, II, 1954, 288).

2. перен. Позбавляти когось яких-небудь якостей, властивостей, почуттів і т. ін. Його мутні, непритомні очі, раз у раз звернені на мене, відбирають мені спокій, сон (Коцюб., І, 1955, 224); Відбирала [Рахіра] йому весь розум і всю свідомість його єства (Коб., II, 1956, 82); Одібрав нечистий од мене пам’ять (Н.-Лев., III, 1956, 273); [Андромаха:] Ти одібрала Гектору одвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру й певність (Л. Укр., II, 1951, 264).

Відбира́ти (відібра́ти) життя́ кому — позбавляти когось або себе життя, доводити до смерті. Вона бачила нещасливу матір, котра.. хотіла відібрати собі й дітям життя (Кобр., Вибр., 1954, 101); Відбира́ти (відібра́ти) мо́ву кому, перев. безос. — втрачати здатність або бажання говорити. Воно [дівча] так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (Гончар, Таврія.., 1957, 122); Ісен-Джан надвечір умер. Йому відібрало мову ще при Лодиженкові (Ле, Міжгір’я, 1953, 504); Відбира́ти (відібра́ти) но́ги (ру́ки) кому, перев. безос. — втрачати здатність рухати ногами, руками. Втома одбирає руки й ноги; лежав би так і не ворухнувся! (Мирний, IV, 1955, 323); Йому відібрало руки й ноги.

3. Змушувати, заставляти витрачати час, енергію і т. ін. [Ізоген (устає):] То я не буду відбирати часу. Зостанься з миром, брате (Л. Укр., III, 1952, 299); Трос завдав чимало мороки хлопцям, відібравши силу часу й зусиль (Трубл., І, 1955, 98).

4. Брати, вибирати, виділяючи із загальної маси за певною ознакою. Кропивницький умів відбирати типові явища в житті і вносив їх у свої п’єси (Збірник про Кроп., 1955, 127); — Ану, стара!.. — Яку тобі і дочкам треба одежу,.. те собі відбери (Кв.-Осн., II, 1956, 128); Серафима Миколаївна, помітивши мій голос і слух, відібрала мене до свого хору (Тич., III, 1957, 133).

5. розм., заст. Одержувати, отримувати щось від кого-небудь. Уже з місяць як одбираю і од роду і од добрих людей звістки! (Мирний, V, 1955, 344); Лист Ваш одібрав я дуже недавно (Коцюб., III, 1956, 114); [Неріса:] Та й ти, як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав (Л. Укр., III, 1952, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 555.