ВІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ВІДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. відві́з, везла́, ло́; мн. відвезли́; док., перех. Везучи, доставляти куди-небудь. Христя глянула на його — се ж мар’янівський Кирило. Се ж той, що вперше одвозив її у місто (Мирний, III, 1954, 310); Він відвозив у місто вироби гуцулів і повертався з різним крамом (Рибак, Опов., 1949, 23); Взяли Петруся молодого Та в город в путах одвезли (Шевч., II, 1953, 225); Просять машиною відвезти їх на станцію (Ле, Міжгір’я, 1953, 177).
ВІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., перех. Закінчити, перестати возити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 566.