ВІДГВИ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГВИНТИ́ТИ, нчу́, нти́ш, док., перех. Обертаючи що-небудь по гвинтовій нарізці, знімати, відокремлювати. Помалу, вже зовсім машинально Крайнєє почав одгвинчувати і загвинчувати гайки (Собко, Зор. крила, 1950, 129); Допізна цієї місячної ночі сиділи в літаку два хлопчики, відгвинчуючи все, що можна було відгвинтити (Чаб., Тече вода.., 1961, 113); Віконниці на залізному прогоничі, а прогонича Маланка ще не одгвинтила (Мик., Кадильниця, 1959, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 569.