ВІДГО́СТРЕНИЙ, а, с, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до відгостри́ти. * Образно. Логіка Лесі Українки відгострена, як бритва (Рильський, III, 1956, 113); // У знач. прикм. Дід Квірквелія сів на камінь, витяг із кишені довгого кривого ножа з відгостреним блискучим лезом (Собко, Кавказ, 1946, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 572.