ВІ́ДДАЛЬ, і, ж. 1. Простір, який відділяє один предмет (місце і т. ін.) від іншого; відстань. Віддаль між вовками і оленем, що спочатку була чимала, почала зменшуватись (Трубл., II, 1955, 52); У людей величина кроків неоднакова. Щоб виміряти віддаль кроками, треба знати величину свого кроку (Фіз. геогр., 5, 1956, 14).
З ві́ддалі — з місця, відділеного певним простором від кого-, чого-небудь. Вже дихав я віддалі вологою Дніпро (Перв., II, 1958, 203); На ві́ддалі — у місці, відділеному певним простором від кого-, чого-небудь. Дівчина стояла на віддалі двох кроків від коменданта (Грим., Син.., 1950, 225).
2. перен. Різниця між ким-небудь у чомусь. Ніколи мене не кидала одна гадка, одно бажання: зменшити віддаль між мною і дамою мого серця (Крим., А. Лаговський, І-II, 1905, 98); І враз Степан почув між собою і нею велику віддаль, яку проложило горе, почув докір совісті (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 156).
3. перен., рідко. Проміжок часу. Гайдар подивився навколо так, ніби в уяві вже бачив ці поля крізь віддаль наступних років (Жур., До них іде.., 1952, 144).
4. у знач. присл., рідко. Те саме, що віддалі́к 2. Віддаль безвладною масою лежав недужий (Коцюб., II, 1955, 131); П’ятнадцять блискучих калібрів стоять на столі. Ще один стоїть віддаль на окремому рисунку (Собко, Любов, 1935, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 578.