ВІДДАЛІ́К, присл. 1. З далекої відстані, здалека. От уже й виноградник видніється оддалік (Коцюб., І, 1955, 216); І в сім’ї твоїх нащадків дужих Я тебе впізнаю віддалік (Дор., Літа.., 1957, 8).
2. На далекій відстані. Стояла удовина хатка на луці під горою, оддалік собі від усякого іншого житла (Вовчок, 1, 1955, 288); // Осторонь. Дарка оглянулась. За нею, трохи віддалік, стояла Юзя і так жалібно-тужно дивилась (Л. Укр., III, 1952, 650); Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки (Гончар, І, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 577.