ВІДКАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. перех., спец. Виготовити що-небудь карбуванням.
2. неперех., перен. Вимовити з підкресленою виразністю. — І можеш присягатися в цьому перед цехом? — Можу, —впевнено відкарбував Грицько, скосивши око на Кузьменка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 195); — Тут немає бидла, прошу пана, — відкарбував суворо Бартош (Рад. Укр., 25. IV 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 588.